Імперія
Імперія Афшаридів
перс. سلسله افشار
1736 – 1796

Прапор Імперія Афшаридів

Прапор


Столиця Мешхед
Мова(и) Фарсі, тюркська
Форма правління Монархія
Попередник
Наступник
Сафавіди
Хотакі
Дурранійська імперія
Занди
Каджари
Сьогодні є частиною Афганістан Афганістан
Вірменія Вірменія
Азербайджан Азербайджан
Бахрейн Бахрейн
Грузія Грузія
Іран Іран
Ірак Ірак
Казахстан Казахстан
Кувейт Кувейт
Оман Оман
Пакистан Пакистан
Росія Росія
Туркменістан Туркменістан
Туреччина Туреччина
ОАЕ ОАЕ
Узбекистан Узбекистан
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Афшариди

Афшариди (перс. سلسله افشار‎) — іранська династія туркоманського походження[1][2] з Хорасану, що правила Іраном з 1736 до 1750 року. Династія Афшаридів існувала до 1796 року, але її представники правили тільки Хорасаном.

Засновник династії — Надір-шах, виходець з афшарського племені, який у 1736 році скинув останнього представника династії Сефевідів і проголосив себе шахом Ірану.

Надір-шах проголосив державною релігією сунізм замість шиїзму. Він розпочав війну проти Афганістану і зайняв Кандагар. За царювання Надір-шаха Іран досягнув найбільшої могутності з часів імперії Сасанідів. Після його смерті більша частина території імперії була розділена між представниками династій Зенд і Дуррані, натомість Афшаридам дісталась тільки невелика держава в Хорасані. Кінець династії Афшаридів настав, коли у 1796 році був скинутий Мохаммад Хан Каджар.

Туркоманське плем'я афшар, до якого належав Надір-шах, прийшло в Азербайджан з Туркестану у XIII столітті. На початку XVII століття сефевідський шах Аббас I Великий переселив багатьох афшарів з Азербайджану в Хорасан для захисту північно-східних кордонів своєї держави від узбеків. Надір належав до гілки афшарів «Кереклу»[3].

Заснування династії

Надір Кулі, майбутній шах Ірану й засновник династії, народився у скромній напівкочовій родині[4]. Його шлях до влади розпочався, коли у 1722 році шах гільзаїв Махмуд скинув слабкого шаха сефевідів Солтан Хосейна. У той час османські та російські війська захопили перські землі. Надір об'єднав свої сили з Хусейном, сином султана Тахмаспа II, й очолив опір проти пуштунів-гільзаїв, вигнавши їхнього лідера Ашраф Хана зі столиці у 1729 році і поставив Тахмаспа на трон. Надір боровся за повернення земель, якими поступились туркам, і за відновлення перського контролю над Афганістаном. Поки він бився на сході з гільзаями, Тахмасп дозволив османам повернути території на заході, через що Надір скинув Тахмаспа на користь свого малолітнього сина Аббаса III у 1732 році. За чотири роки після того як було відбито більшість втрачених перських земель, Надір був досить упевненим, щоб проголосити себе шахом, що він і зробив. Церемонія пройшла в Муганській долині на північному заході Ірану[5].

Надір почав нову релігійну політику, спрямовану на примирення шиїтів з сунітами. Династія Сефевідів покладалась на підтримку шиїтів, однак в армії Надір-шаха багато солдатів були сунітами. Надір-шах також хотів стати основним конкурентом султана за панування в мусульманському світі, що було б неможливим, поки він залишався ортодоксальним шиїтом[6].

Невдовзі після цього Надір повів війну проти афганців і захопив Кандагар.

Похід на Індію

Могила Надір-шаха у Мешхеді

Заволодівши Кабулом, Надір-шах надіслав листа в Делі до великого могола, Мохаммед-шаха, з проханням не приймати в Індію афганських вигнанців. Прохання не було задоволено; Надір вступив до Індії (1738) і, швидко підкоривши усіх на своєму шляху, розбив усе військо великого могола поблизу Делі (біля Карпала).

8 березня 1739 року Надір-шах увійшов в Делі; за три дні там відбулось повстання, і Надір-шах, наказав солдатам вирізати усіх жителів, а місто спалити. В результаті було убито 30000 жителів. За кілька днів було відсвятковано весілля сина Надір-шаха з дочкою великого могола.

В ході цієї кампанії Надір-шах захопив величезну кількість скарбів, в тому числі легендарний Трон Павича та алмаз «Кох-і-Нор».[7]

Після індійського походу

Після повернення з Індії Надір-шах пробачив жителям Персії податки на майбутні три роки, однак, посварився зі своїм старшим сином Резою Кулі Мірзою, який правив Персією під час відсутності свого батька. Повіривши чуткам, що Надір-шах загинув, він готувався захопити трон, і стратив полонених представників династії Сефевідів, Тахмаспа і його сина Аббаса. Надір-шах був невдоволений поведінкою сина та принизив його, знявши з посади намісника.

Приборкавши повстання у знову придбаній провінції Сінд, він вирушив до Бухарського ханства (1740). Бухарський хан Абулфейз-хан поступився Надір-шаху землями до Амудар'ї і видав свою дочку за його племінника; багато татар завербувалось до війська Надір-шаха.

Взимку 1740 року Надір-шах здійснив похід у Дагестан проти гірських народів. Похід виявився вкрай невдалим. На додачу, ще у Мазендерані, самого Надір-шаха ледь не вразив найманий убивця (1741). Коли стався замах, Надір-шах звинуватив у цьому сина Резу й у 1742 році того засліпили, щоб він не претендував на трон[8].

Поступово Надір-шах стає все більше деспотичним, його підданим ставало все важче сплачувати податки на його військові кампанії, його здоров'я погіршувалось. Жорстокість Надіра й надмірні вимоги спричинили багато повстань. У 1747 році, коли він вирушав на придушення одного з них, 19 червня 1747 року Надір-шах був убитий у своєму наметі в Муганському степу двома власними офіцерами. Іран невдовзі поринув у громадянську війну.[9]

Громадянська війна й падіння Афшаридів

Після смерті Надір-шаха його племінник Алі Кулі (який міг бути причетним до убивства Надір-шаха) захопив трон і проголосив себе Аділ Шахом («Просто Шах»). Він наказав стратити усіх синів та онуків Надір-шаха, за винятком 13-річного Шахруша, сина Рези Кулі.[10] Тим часом колишній скарбничий Надіра, Ахмед-шах Абдалі, проголосив свою незалежність, заснувавши імперію Дуррані в Хорасані. В результаті, східні території були втрачені, й наступні десятиліття стали частиною Афганістану, держави-наступниці імперії Дуррані.

Аділь зробив помилку, відрядивши свого брата Ібрагіма для захисту столиці Ісфахана. Ібрагім вирішив сам стати правителем, переміг Аділя в бою, засліпив його і зайняв трон. Аділь царював менше року. Тим часом група армійських офіцерів звільнила Шахруха з в'язниці в Мешхеді і проголосила його шахом у жовтні 1748 року. Ібрагім був переможений і помер у неволі у 1750 році. Аділя також було вбито на прохання вдови Надір-шаха. Шахрух був на короткий час скинутий на користь іншого маріонеткового правителя Сулеймана II, проте, хоч і засліпленого, Шахруха було відновлено на престолі своїми прибічниками. Він царював у Мешхеді, однак, з 1750-х років територія його була, в основному, обмежена Хорасаном. У 1796 році Мухаммед хан Каджар, засновник династії Каджарів, захопив Мешхед і тримав Шахруха під тортурами, щоб змусити його видати місцезнаходження скарбів Надір-шаха. Шахрух невдовзі від отриманих поранень помер, і з ним династія Афшаридів припинилась.[11][12]

Правителі династії Афшаридів

Примітки

  1. Енциклопедія Іраніка. NĀDER SHAH. Архів оригіналу за 25 квітня 2011. Процитовано 26 березня 2012.
  2. Енциклопедія Британіка. Архів оригіналу за 30 січня 2012. Процитовано 26 березня 2012.
  3. Cambridge History of Iran Volume 7, pp.2-4
  4. Енциклопедія Іраніка. NĀDER SHAH. Архів оригіналу за 25 квітня 2011. Процитовано 26 березня 2012.
  5. Michael Axworthy Iran: Empire of the Mind (Penguin, 2008) pp.153-156
  6. Axworthy Iran p.157
  7. Axworthy Iran pp.158-159
  8. Axworthy Iran pp.160-161
  9. Axworthy Iran p.165
  10. Cambridge History p.59
  11. Axworthy p.168
  12. Cambridge History pp.60-62