Informatics Educational Institutions & Programs
Деса́нтник (парашути́ст) — військовослужбовець, що здійснює десантування повітрям за допомогою парашутних систем, спускових пристроїв або іншим способом, та веде, як правило, активні бойові дії в тилу ворога.
У Збройних силах держав належить до складу повітряно-десантних військ, високомобільних військ, сил спеціальних операцій, морської піхоти та інших родів військ.[1]
Озброєнні легкою стрілецькою зброєю, засобами зв'язку, спостереження, вибуховими речовинами, засобами індивідуального захисту. При веденні бойових дій можуть діяти від декількох годин до кількох діб автономно.
Зміст
Родоначальником теорії застосування десантників у бойових умовах був командувач авіацією США на Західному фронті бригадний генерал Вільям «Біллі» Мітчелл, який запропонував ще в 1918 році здійснити першу у світі висадки піхоти з повітря. У зв'язку із завершенням Першої світової війни операція проведена не була. На практиці доктрина висадки з повітря озброєних піхотинців була вперше апробована італійцями (1929) і згодом Радянським Союзом (1930). Проте, під час Другої світової війни, десантники обох країн діяли в основному як елітна піхота на полі бою. Німецькі парашутисти (Fallschirmjäger) вперше були широко застосовані в повітряно-десантних операціях на початку Другої світової війни, а згодом у світовій війні досвід десантування з повітря здобули і західні союзники.
У зв'язку з обмеженою здатністю транспортних літаків періоду Другої світової війни (наприклад, Ю-52), десантники рідко здійснювали стрибки в групах більше, ніж 20 чоловік з одного повітряного судна.
Див. також
Джерела
- ↑ Wragg, David W. (1973). A Dictionary of Aviation (вид. first). Osprey. с. 209. ISBN 9780850451634.
Посилання
- История парашюта [Архівовано 24 лютого 2012 у Wayback Machine.]
- РУКОВОДСТВО ПО ВОЗДУШНОМУ ДЕСАНТИРОВАНИЮ
- Paratrooper Creed
- Europian Paratrooper [Архівовано 10 лютого 2009 у Wayback Machine.]
Література
- Настанова з повітрянодесантної служби (НПДС-2006)
